 |
| |
Народні казки
Title:ПРО ОДИНАКА, СИНА БАГАЧА
Subject:FICTION
ПРО ОДИНАКА, СИНА БАГАЧА
Був один багатий чоловік, а у того чоловіка був один одинець син. А той був великий транкалув. Його отець дуже журився, на кого останеться його багатство по його смерті. Раз прийшло йому на гадку взяти на пробу свого сина — мутула. Ось каже йому: — Сину, іди до овець та вибери найбільшого барана, прижени додому. Його син скоро пішов, вибрав найкращого барана та пригнав додому. Тоді каже йому няньо: — Веди сього барана на ярмарок, там продай але і гроші за барана візьми, та й барана прижени мені назад додому. І так узяв барана та пішов на ярмарок до найближчого вароша. Ідучи, увидів в одному селі дівку на вулиці, що продавала яблука. Ся його запитала, куди гонить барана. А він каже: — Веду на ярмарок. Дівка каже: — Продай його мені. Він каже: — Я такий наказ маю од няня: і барана продати, і за барана гроші взяти, та й барана додому назад пригнати. А дівка йому каже: — То велике діло — і гроші взяти, та й барана додому гонити. І стала думати, та й каже йому: — Та я його куплю, що просиш? — Та прошу два срібних. Дівка витягла два срібних та подала легіневі. А барана взяла, обстригла, руно зняла, а барана йому передала, аби гонив додому. Тепер леґінь весело вернувся із бараном та й із грішми додому. І каже своєму вітцю: — Ну, няню, то я продав барана. — А де гроші? Він скоро витяг гроші і каже: — Тут. — А баран де? — Баран на дворі. Старий, не вірячи, вийшов із хати і, чудуючись, увидів обстриженого барана. Кличе він бабу та каже: — Ну, видиш, жоно, із нашого мутула буде чоловік. Баба каже: — Ой, діду, я не вірю, аби з його розуму стався сей ярмарок. І звідують його, як він і з ким ярмаркував. А мутул сказав по правді про дівку. Старі зачали радитися і приду мали відшукати ту дівку. І кажуть: — Сину, чи зумів би ту дівку найти? — Як би ні? — То йди та й клич її до нас. Мутул пішов. А там було три сестри однакові. І каже їм: — Мене послав няньо, аби одна ішла до нас. Старша швидко убралася, і пішли обоє до старих. Там уклонилася їм. Старі звідують дівку, чи була би їм невісткою. Вона каже: — Чому ні? Тоді старий мовить: — Ану, донько, ходи за мною у комору. Пішли у комору, старий розкрив котел, повен срібла, і каже їй: — Донько, та що би ви робили з тими грішми, якби на ваші руки перейшли? Вона каже: — Добре би ми робили, бо за гроші купили би молодому та й собі красні плаття. Слуги та й служниці держали би до роботи, а самі би гатчовали на їх роботу. Старим не полюбилася ся бесіда і відправили її додому. Каже старий сину: — Іди за другою дівкою, бо се не та, що барана купувала. Пішов за другою, там каже: — Казав няньо, аби прийшла одна до нас. Тоді молодша взяла й пішла. А старі показували їй своє багатство, надослід і котел з грішми. І звідується її старий, чи ала би з чого жити, якби його невісткою була. А вона каже: — Я б за це срібло зробила другу, нову хату, таку. як у нашого журата. Та й бричку, та й коні такі купила б. А вашому сину каву би давала пити. Старі не далюбйли і оеї бесіди, одправили додому. Посилають сина за третьою дівкою. Пішов і каже; — Я пийщов за тією, отра купила барана. Тоді згодилася та: — Ну, то йду я! Ся умна дівчина була. Як прийшла у хат, красно поклонилася. Старі запитали її, чи буде їм нвісткою. А вона ласкаво відповіла: — Як бог хоче та й ви, то можу бути. Старі її бесіду полюбили. Повели її у комору, показали котел, повен срібла. Каже старий: — Люба донько, а чи мала би з моїм сином сих грошей досить? Тоді вона каже: — Лиш так було досить, якби ми по одному брали, а замість того по два клали у котел. Се слово старі дуже полюбили і так сю дівчину за сина взяли.
...
|
|
|
