 |
| |
Народні казки
Title:КРАДЕНИЙ ВІЛ
Subject:FICTION
КРАДЕНИЙ ВІЛ
Мав чоловік сина. Виріс парубійко, та такий собі леґінь, хоч картину із нього малюй, а до роботи щось не дуже квапиться. Якось питає в нього батько: — Чи не пора, синку, за якесь діло братися? А той стоїть і чухає потилицю: — Та не знаю, тату, за що й братися... — Гаразд,— озвався батько.— Підемо по світу, поглянемо, як інші живуть. Може, й тобі якась там робота до серця припаде. Ішли вони, йшли, вже й назад повернули, коли дивляться — під лісом віл пасеться. — Я цього вола вкраду! — каже тоді син. — Що ж,— зітхає батько,— то кради... Зловив син вола, взяв на налигач і привів. — Жени його додому. А я в село загляну — знайомого провідаю...— сказав йому батько. Повернувся пізно, але ще того дня зарізали бика і зварили багату вечерю. Син затулив ряднами всі вікна, аби хтось не підглянув, і аж потому сів до столу. — Стривай,— каже батько.— Спершу собі поміряємо шиї. Побачимо, хто ліпше з нас погладшає. Поміряли шиї, взялися за їжу. Батько — той їсть повагом, наче у гостях, а син поспішає, немов на пожежу. Загавкає собака, а він усе мерщій ховає до комори. І вночі не спав: весь час йому здавалося, що хазяїн вола об'явився. Через місяць того вола з'їли. Повеселішав парубок. — Ану, сину,— каже тоді батько,— поміряємо шиї. Поміряли. У батька шия на два пальці більша, а в сина — тонша стала. — Це тому, чоловічку, що ти крадене їв! — сміється з нього батько. — А ви хіба купували, тату? — дивується син. — Еге, я їв своє, тому і погладшав,— примружив старий очі.— Пам'ятаєш, як я в село заходив? Це тоді хазяїну я за вола односив гроші. Син аж вирячився з дива. — Ну, сину,— каже батько,— то, може, знову підеш вола красти? — Ні, хай йому всячина! — сказав син.— Більше не буду красти. Радше піду волами землю орати та хліб сіяти.
...
|
|
|
