 |
| |
Народні казки
Title:ЗА ПОТРІЙНУ ПЛАТУ
Subject:FICTION
ЗА ПОТРІЙНУ ПЛАТУ
Жив-був один пан. Багатий, та скупий. Поїде, бувало, кудись у гостину — сам їсть і п'є, а про свого візника 1 гадки не має. Тому-то ніхто довго не наймитував у скупого пана. Аж ось знайшовся один хитрий парубок. Став працювати візником з такою умовою, аби той пан на його очах не їв і не пив. А коли хазяїн умову порушить, візник буде мати потрійну платню. Зрадів скупий пан, що знайшов такого дурня. Адже він ніколи на очах у візника не їв і не пив: візник до нього завжди спиною сидить. І от одного разу запросили пана до гостини. Поїхали звечора, бо дорога випала далека. А ніч така темна, хоч виколи око. Візник зупинив коней і сказав: — Збилися ми з дороги... Не знаю, куди їхати! — Який же ти у біса візник! — розсердився пан. — Адіть, і ви не знаєте дороги. Довелося ночувати в лісі. Розпріг наймит коней, пустив на обіч пасти. А сам ладить собі гостину: мав із собою наймит жарену гусятину. Витяг харчі, взяв з воза соломи, постелив собі збоку та й уплітає гусака. А скупий пан харчів з дому не брав — адже в гості їхав! Глянув голодним вовком на візника й питає: — А що ти там жуєш?.. — Що ж нам жувати, пане? — одказує візник.— Жую суху солому! «Тьху! — скривився пан.— Мужик, як та худобина!..» Промучився отак пан до ранку. Другого дня знову почали блукати. Уже надходив вечір, а з лісу на дорогу не виберуться-Довелося ще на одну нічку зупинитися у лісі. Ліг візник під воза і далі уплітає свого гусака, аж за вухами лящить. А пан сидить і обома руками держиться за живіт. Вже другий день і рісочки у роті не мав. Дивився пан на парубка і не витримав: — А що ти там жуєш?.. — Що ж нам жувати? — зітхав візник.— Знову кляту солому жую! — Може... може, і мені даси? — просить пан. — Що ви, паночку? Невже просту солому ви будете їсти?.. Ліпше я вам сінця пошукаю... — Доки ти його знайдеш, я тут одубію. — Тоді прошу красної.. Візник дав панові соломи, а сам затулив рота, щоб не розреготатися. Взявся пан за їжу. Жує солому, аж очі вирячив з натуги, а проковтнути все ж ніяк не може. — У тебе,— каже візникові,— мабуть, воляче горло — таку погань їси! А візник уже регоче, аж за черево береться... Промучився пан нічку. А на ранок так охляв, що парубок ледве довів його до воза. Поїхали далі. Бачить візник, що з паном справи кепські, що ще, до лиха, справді дуба дасть,— зразу й дорогу вже знайшов. Заїхали у якесь село. А пан плете ногами до першої ж хати. Забув і за умову: на очах у візника накинувся на хліб, який побачив на столі. Отак провчив наймит жадібного пана. Щоправда не за дармо: взяв од нього потрійну платню.
...
|
|
|
