 |
| |
Народні казки
Title:ДІДОВА ДОЧКА Й БАБИНА
ДОЧКА
Subject:FICTION
ДІДОВА ДОЧКА Й БАБИНА ДОЧКА
Був собі дід та баба, і мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й задумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала: — Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди — не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю! — Добре,— відказав чоловік,— не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду. Заховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік казав: «Не буду женитися ні з якою», а то й забув, що казав, забіг, побалакав і удову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів і сказала: — Я вже давно цього ждала! От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала. Ото живуть усі вкупі -— дідова дочка і бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха,— все гризе голову, та й діти між собою часто сваряться — надто бабина дочка: звичайно, як зведенята,—у них ніколи ласки нема. Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться. І не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить. А йдуть вони додому вранці та дійдуть до перелазу,— то й каже бабина дочка до дідової дочки: — Дай,—каже,—мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш. — Добре,— каже,— сестрице, на! Поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила. — А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача! От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати: — Твоя дитина ледащо — не хоче робити, а ти не хочеш учити! Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дідові не наговорювала, а тій дідовій дочці все байдуже: робить собі мички. Дуже було досадно бабі з дочкою дивитися, що дід свою дочку жалує,— і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було! Ото й почала баба дідові гризти голову: — Твоя дитина ледащо — не хоче нічого робити, тільки гуляє та спить, а ти ще її жалієш. Ти б лучче, ніж мав би жалувати, то б найняв її де-небудь, то, може, що й було б з неї! — Де я найму її? — каже дід. — Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була. Ото так докучила баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» — та й годі. Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко. Зібралися вони і пішли. І зайшли у великий ліс. Дочка дідові й каже: — Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь найду собі службу. — Добре,— каже дід. Попрощався дід і вернувсь, а дівчина пішла собі. Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур'яном, що й не видно її, та й каже: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене,— я тобі у великій пригоді стану! Дідова дочка закотила рукави, обполола, обчистила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина й пішла далі. Схотілось дівчині пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй і говорить: — Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене,— я тобі у великій пригоді стану! Дівчина вичистила, прибрала і пісочком обсипала; криничка їй подякувала,— вона й пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене,— я тобі у великій пригоді стану! Дівчина заходилась, обчистила, обібрала реп'яхи, собака сказала: «Спасибі, дівонько!» І пішла вона далі. Коли стоїть піч, і така облуплена, а біля неї глина лежить. І каже та піч: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене,— я тобі у великій пригоді стану! Дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина й пішла далі. Йде та йде,— зустрічає її жінка та й каже: — Здрастуй, дівчино! Дівчина відказала їй: — Доброго здоров'я! — Куди ти йдеш, дівчино? — спиталась жінка. А дівчина й каже: — Іду, тіточко, щоб де найнятися. — Наймись у мене,— сказала жінка. — Добре,— відказала дівчина,— наймусь. — У мене,— каже жінка,— невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу. —А чому ж не зумію?—каже дівчина.— Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму. Ото прийшли додому, де та жінка жила. Жінка й каже: — Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропу, вилий у корито і борошенця туди всип, і замішай,— тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула,— стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони й порозлазяться, куди кому треба. Дівчина сказала: —Добре, паніматко, так буду роби/ти, як ви мене навчили. Увечері дівчина хутенько затопила піч, приставила окропу,нагріла трохи, повипивала в корито, борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі. Двічі свиснула,— як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились. І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився рік, то та жінка й каже дівчині: — Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі. Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала: — Хочу додому,— спасибі вам, паніматко! Хазяйка й каже їй: — Піди й вибери якого хочеш коня й воза. А сама наготувала повнісіньку скриню всякого добра, дала їй і випровадила з лісу. Тоді попрощалася,— сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі. Їде дідова дочка повз ту піч, що вона мазала, коли гляне — аж повнісінька піч пиріжків. От піч і каже: — Дівонько-голубонько, на тобі оці пиріжки за те, що ти мене прибрала — спасибі тобі! Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пиріжки так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі. Іде та їде, коли дивиться — аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Як тільки прибігла до возика, та й каже: — На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала! Дівчина взяла, подякувала і поїхала далі, радіючи. От їде — і так їй схотілося пити! Вона й подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». От заїхала, дивиться — аж повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. — Напийсь і собі набери барильце, та й кухлик візьми! — каже криничка. Стала та дівчина пити — аж то не вода, а вино і таке добре, що й зроду такого не пила. Набрала вона повнісіньке барильце додому та й кухлика не забула. І поїхала далі. Коли стоїть яблунька — і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! От яблунька й каже: — Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола. Дівчина сказала: «Спасибі!» та під'їхала під яблуньку» а яблучка так і пороснули у возик. Приїхала та дівчина додому і гукає: — Ідіть, тату, забирайте добро! Вийшов дід із хати, дивиться, аж дочка його. Він зрадів, побіг до неї та й каже: — Де ж ти, дочко, була? — Служила, тату,— каже дочка.— Зносьте добро! А добра ж то — повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити — то те гарне, а те — ще краще! Побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда: — Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив! Ото як докучила дідові, щодня це кажучи,— сказано, заздрість бабу взяла,— то він і сказав: — Нехай убирається, поведу. Попрощались, і пішо.в дід з бабиною дочкою. Зайшли у ліс, дід і каже: — Іди ти, дочко, а я вернусь додому. — Добре,— відказала бабина дочка. І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а батько додому. Іде бабина дочка великим лісом, коли стоїть у бур'яні яблунька та й каже: — Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобі у пригоді стану! Дівчина відказала: — Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені! Іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже: — Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобі у великій пригоді стану! Згадаєш моє слово! — Оце лиха година! Мені треба йти скоренько,— сказала та дівчина та й пішла далі. Ото йде повз ту піч, а піч і ...
|
|
|
